Дисидент Микола Руденко працював сторожем у Конча-Заспі
19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївка сучасного Лутугинського району Луганської обл. народився український правозахисник та публіцист Микола Руденко.
Його батько загинув на шахті і мати Руденка сама виховувала трьох дітей. Сімёя добилась статку, але в 1930 була змушена вступити до колгоспу.
У дитинстві Руденко почав писати вірші. Їх публікували у місцевих газетах. Водночас працював у шахті. Юнак отримав від Народного комісаріату освіти стипендію та вступив до філологічного факультету Київського університету. Ще в школі Руденко став членом Комуністичної партії.
З початком війни Микола Руденко пішов на фронт. 4 жовтня 1941 він отримав поранення. Розривна куля роздробила йому кістки тазу та хребта. Руденко вижив після цього його призначили політруком прифронтового госпіталю. На війні Руденко одружився. Його син прожив лише три дні. До кінця війни Руденко дослужився до звання капітана та був нагороджений орденом Червоної зірки, орденом Вітчизняної війни та 6 медалями.
Через біль не став продовжувати навчання. У 1947 році видав свою першу збірку віршів "З походу". Після її публікації поета прийняли до Спілки письменників України. Працював у різних виданнях.
"Довго я залишався дуже партійним. Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна", - розповідав Руденко пізніше.
Після ХХ з'їзду КПРС, на якому розвінчали культ особи Йосипа Сталіна Микола Руденко почав розчаровуватись у комуністичній ідеології. В 1975 у самвидаві вийшли його твори "Економічні монологи", "Енерґія прогресу" та роман "Формула Сонця", в яких він критикує марксизм.
Руденко приєднався до правозахисників. Став членом радянського відділення організації "Міжнародна амністія". 1974 його виключили з КПРС, а за рік - зі Спілки письменників. Щоб вижити він продав машину, дачу та влаштувався сторожем у санаторії "Конча-Заспа". 18 квітня 1975 року його заарештували, але випустили за амністією в честь 30-річчя Перемоги, як учасника війни. У лютому-березні 1976 Руденка було відправили на психіатричну експертизу.
1 серпня 1975 в Гельсінкі глави європейських держав підписали Заключний акт Наради зі співробітництва та безпеки в Європі. Одним з ключових положень документа було зобов'язання дотримання прав людини. 12 травня 1976 року було оголошено про створення Московської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, яка більше стала відома як Московська Гельсінська група. ЇЇ очолив фізик Юрій Орлов.
9 листопада 1976 року на квартирі Андрія Сахарова в Москві Микола Руденко провів прес-конференцію для іноземних кореспондентів. Оголосив на ній про створення Української Гельсінської групи. 23-24 грудня 1976 у Руденка провели обшук, авже 5 лютого 1977 року його заарештували у Києві й етапований літаком перевезли до СІЗО м. Донецьку. Там порушили справу проти нього і Олекси Тихого. Суд відбувся 23 червня – 1 липня 1977 в м. Дружківка Донецької обл.
Руденка засудили до семи років таборів суворого режиму. Відбував заслання у Мордовії, та Горно-Алтайському АО.
Після оголошення перебудови Руденко добився можливості виїхати за кордон і жив у Західній Німеччині та в США. Там працює на радіостанціях "Свобода" і "Голос Америки", відкриває зарубіжнє відділення УГС.
У 1990 році він повертається до України. Він стає членом Української республіканської партії Левка Лук'яненка. 1993 за роман "Орлова балка" Руденко присуджена Державна премія ім.Т.Шевченка в галузі літератури. Указом Президента України Л. Кучми від 19 грудня 2000 року Руденку присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави. Помер Микола Руденко 1 квітня 2004 року, похований на Байковому кладовищі.
Дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого перепоховали в Україні 19 листопада 1989 року. В аеропорту "Бориспіль" їхні труни зустрічали біля тисячі людей.
Немає коментарів: